Biuletyn Informacji Publicznej

Wikiksiążki/Curie/uk

Wikimedia Polska, polski partner Fundacji Wikimedia.
Przejdź do nawigacji Przejdź do wyszukiwania
o projekcie część polska część angielska część francuska część niemiecka część rosyjska część ukraińska FAQ
Mariecurie.jpg
Skłodowska-Curie w Wikipedii
Skłodowska-Curie w Wikipedii

Spis treści

Марія Склодовська-Кюрі

Марі́я Склодо́вська-Кюрі́ (французьке ім'я — Марі́ Кюрі́, фр. Marie Curie, уроджена Марі́я Склодо́вська, пол. Maria Skłodowska, * 7 листопада 1867 — †4 липня 1934) — французький фізик, хімік, педагог, громадська діячка польського походження.

1898 року оголосила про можливість існування нового, сильно радіоактивного елемента в руді уранової смолки. Її чоловік П'єр (1859—1906) відмовився від власних досліджень, щоб допомагати Марії, і в тому ж році вони оголосили про існування двох радіоактивних елементів: полонію і радію. 1902 року ними одержано один з цих елементів — радій. Обоє вчених відмовилися взяти патент на своє відкриття; разом їх було нагороджено медаллю Деві (1903) і відзначено Нобелівською премією з фізики (1903) разом з Антуаном Беккерелем. Марія Кюрі написала «Трактат про радіоактивність» (1910) і була нагороджена Нобелівською премією з хімії 1911 року.

Біографія

Марія Склодовська народилася 7 листопада 1867 року у Варшаві. Вона була молодшою з п'яти дітей у сім'ї Владислава і Броніслави Склодовських. Марія виховувалася в сім'ї, де наукова робота була у пошані. Її батько викладав фізику в гімназії, а мати, поки не захворіла на туберкульоз, була директором гімназії. Мати Марії померла, коли дівчинці було одинадцять років.

Марія блискуче вчилася і в початковій, і в середній школі. Ще в юному віці вона відчула привабливу силу науки і працювала лаборантом у хімічній лабораторії свого двоюрідного брата. Великий російський хімік Дмитро Менделєєв був другом її батька. Марія росла під час російського правління у Польщі, і брала активну участь у русі молодих інтелектуалів та антиклерикальних польських націоналістів.

Переїзд до Франції

На шляху до здійснення мрії Марії Склодовської про вищу освіту стояли дві перепони: бідність сім'ї і заборона на вступ жінок до Варшавського університету. Зі своєю сестрою Бронею вони розробили план: Марія протягом п'яти років працюватиме гувернанткою, щоб дати можливість сестрі закінчити медичний інститут, після чого Броня візьме на себе витрати на вищу освіту сестри. Броня здобула медичну освіту в Парижі і, ставши лікарем, запросила сестру до себе. У віці 24 років залишивши Польщу (1891), Марія вступила до факультету природничих наук Паризького університету (Сорбонни). 1893 року, закінчивши курс першою, Марія отримала ступінь ліценціата з фізики Сорбонни (еквівалентну ступеню магістра). За рік потому вона стала ліценціатом з математики. Але цього разу Марія була другою на своєму курсі.

Одруження

1894 року в будинку одного польського фізика-емігранта Марія Склодовська зустріла П'єра Кюрі. П'єр був керівником лабораторії у Муніципальній школі промислової фізики і хімії. На той час він здійснив важливі дослідження з фізики кристалів і залежності магнітних властивостей речовин від температури. Марія досліджувала намагніченість сталі, і її польський друг сподівався, що П'єр надасть Марії можливість попрацювати в своїй лабораторії. Познайомившись на ґрунті захоплення фізикою, Марія і П'єр через рік одружилися. Це відбулося незабаром після того, як П'єр захистив докторську дисертацію — 25 липня 1895 року.

Сама Марія згадує:

«Наше перше житло — невелика, дуже скромна квартира з трьох кімнат була на вулиці Гласьєр, неподалік Школи фізики. Основною її перевагою був вид на величезний сад. Меблі, — найнеобхідніші, — складалися з речей, що належали нашим батькам. Прислуга нам була не по кишені. На мене майже цілком лягли турботи про домашнє господарство, але я і так вже звикла до цього за час студентського життя.

Оклад професора П'єра Кюрі складав шість тисяч франків на рік, і ми не хотіли, щоб він, принаймні попервах, брав додаткову роботу. Що ж до мене, я почала готуватися до конкурсного іспиту, необхідного, щоб посісти місце в жіночій школі, і домоглася цього 1896 року.

Наше життя було повністю присвячене науковій роботі, і наші дні минали в лабораторії, де Шютценберже дозволив мені працювати разом з чоловіком…

Ми жили дуже дружно, наші інтереси у всьому збігалися: теоретична робота, дослідження в лабораторії, підготовка до лекцій або до іспитів. За одинадцять років нашого спільного життя ми майже ніколи не розлучалися, і тому наше листування за ці роки складає лише декілька рядків. Дні відпочинку і канікули присвячувалися прогулянкам пішки або на велосипедах, в селі в околицях Парижу, або на узбережжі моря, чи в горах».

Перша їхня дочка Ірен народилася у вересні 1897 року. За три місяці Кюрі завершила своє дослідження з магнетизму і почала шукати тему для дисертації.

Дослідження радіоактивності

1896 року Анрі Беккерель виявив, що уранові сполуки випромінюють глибоко проникливе випромінювання. На відміну від рентгенівського, відкритого 1895 року Вільгельмом Рентгеном, випромінювання Беккереля було не результатом збудження від зовнішнього джерела енергії, наприклад від світла, а внутрішньою властивістю самого урану. Зачарована цим загадковим явищем і перспективою започаткування нової галузі досліджень, Марія вирішила розпочати вивчення цього випромінювання. Ставши до роботи на початку 1898 року, вона, перш за все, спробувала встановити, чи існують інші речовини, окрім сполук урану, які випромінюють відкриті Беккерелем промені. Оскільки Беккерель помітив, що у присутності сполук урану повітря стає електропровідним, Марія Кюрі вимірювала електропровідність поблизу зразків інших речовин, використовуючи декілька точних приладів, розроблених і побудованих П'єром Кюрі і його братом Жаком.

Пізніше Кюрі писала:

«Мої досліди довели, що випромінювання сполук урану можна точно вимірювати в певних умовах і що це випромінювання є властивістю атомного елементу урану; його інтенсивність пропорційна кількості урану, що міститься в тій чи іншій сполуці, і не залежить ні від особливостей хімічної сполуки, ні від зовнішніх умов, наприклад, від освітлення чи температури.

Після цього я почала шукати, чи існують інші елементи, що мають такі ж властивості. Для цього я перевірила всі відомі у той час елементи, в чистому вигляді або у вигляді сполук. Я виявила, що серед цих речовин тільки сполуки торію мали випромінювання, подібне до урану. Випромінювання торію має інтенсивність такого ж порядку, що і випромінювання урану, і теж є властивістю атомів цього елементу.

Довелося шукати новий термін, щоб позначити цю нову властивість елементів урану і торію. Я запропонувала назву радіоактивність, і відтоді вона стала загальноприйнятною; радіоактивні елементи отримали назву радіоелементів».

Незабаром Марія Кюрі зробила набагато важливіше відкриття: уранова руда, відома під назвою уранової смоляної обманки, випускає сильніше випромінювання Беккереля, ніж сполуки урану і торію, і, принаймні, в чотири рази сильніше, ніж чистий уран. Кюрі висловила припущення, що в урановій смоляній обманці міститься ще не відкритий і сильно радіоактивний елемент. Навесні 1898 року вона повідомила про свою гіпотезу і про результати експериментів Французькій академії наук.

Потім подружжя Кюрі спробувало виділити новий елемент. П'єр відклав свої власні дослідження з фізики кристалів, щоб допомогти Марії. У липні і грудні 1898 року Марія і П'єр Кюрі оголосили про відкриття двох нових елементів, які були названі ними полонієм (на честь Польщі — батьківщини Марії) і радієм. Оскільки Кюрі не виділили жоден з цих елементів, вони не могли надати хімікам вирішального доказу їхнього існування. І подружжя Кюрі взялося до вельми нелегкого завдання — екстрагування двох нових елементів з уранової смоляної обманки. Щоб екстрагувати їх у вимірних кількостях, дослідникам необхідно було переробити величезні кількості руди. Протягом подальших чотирьох років Кюрі працювали в примітивних і шкідливих для здоров'я умовах.

У цей важкий, але захопливий період платні П'єра не вистачало, щоб утримувати сім'ю. Незважаючи на те, що інтенсивні дослідження і маленька дитина займали майже весь її час, Марія Кюрі в 1900 році почала викладати фізику в Севрі, у навчальному закладі, що готував вчителів середньої школи. Овдовілий батько П'єра переїхав до Кюрі і допомагав наглядати за Ірен.

У вересні 1902 року Кюрі оголосили про те, що їм вдалося виділити одну десяту грама хлориду радію з декількох тонн уранової смоляної обманки. Виділити полоній їм не вдалося, оскільки той виявився продуктом розпаду радію. Аналізуючи сполуку, Марія встановила, що атомна маса радію дорівнює 225. Сіль радію випромінювала блакитне світло і тепло. Ця фантастична речовина привернула увагу всього світу. Визнання і нагороди за його відкриття прийшли до подружжя Кюрі майже одразу.

Завершивши дослідження, Марія Кюрі написала свою докторську дисертацію. Робота називалася «Дослідження радіоактивних речовин» і була представлена в Сорбонні в червні 1903 року. На думку комітету, що присудив Кюрі науковий ступінь, її робота була найбільшим внеском, коли-небудь внесеним до науки докторською дисертацією.

Перша жертва радіоактивності

Робота з радіоактивними речовинами відчутно позначилася на здоров'я Марії Кюрі. Спочатку вона перенесла важку операцію на нирках, потім у неї різко погіршився зір, з'явилися проблеми зі слухом. У 1920 році в листі до сестри вона писала:

«Мій зір дуже ослаб, і цьому, ймовірно, мало чим зарадиш. Що стосується слуху, то мене переслідує постійний шум у вухах, іноді дуже сильний».

У період з 1923 по 1930 роки Марії було зроблено чотири операції на очах, які в підсумку відновили їй зір. Померла Склодовська-Кюрі 4 липня 1934 від гострої злоякісної анемії, що була викликана переродженням кісткового мозку. У медичному висновку професор Рего написав:

«Мадам Кюрі може вважатися однією з жертв тривалого поводження з радіоактивними речовинами, які відкрили її чоловік і вона сама».

Ховали Марію Кюрі з особливою обережністю. Дерев'яну труну помістили у свинцеву, а ту у свою чергу в ще одну дерев'яну. Коли в 1995 році останки видатного науковця переносили в Пантеон, заміри рівня радіації внутрішньої труни показали, що він у 30 разів перевищує фонові показники.

Нобелівська премія з фізики. Визнання

У грудні 1903 року Шведська королівська академія наук присудила Нобелівську премію з фізики Беккерелю і подружжю Кюрі. Марія і П'єр Кюрі отримали половину нагороди «на знак визнання … їхніх спільних досліджень явищ радіації, відкритих професором Анрі Беккерелем». Кюрі стала першою жінкою, удостоєною Нобелівської премії. І Марія, і П'єр Кюрі хворіли і не змогли поїхати до Стокгольму на церемонію вручення премії. Вони отримали її влітку наступного року.

«Нагородження Нобелівською премією, — писала Кюрі, — було для нас важливою подією зважаючи на престиж, пов'язаний з цими преміями, установленими на ті часи ще зовсім недавно (1901). З матеріального погляду, половина цієї премії була значною сумою. Відтепер П'єр Кюрі міг передати викладання в Школі фізики Полю Ланжевену, своєму колишньому учневі, фізикові з великою ерудицією. Крім того, він запросив препаратора особисто для своєї роботи.

Разом з тим популярність, яку принесла ця щаслива подія, виявилася важким тягарем для людини, не підготовленої і незвичної до неї. Це була лавина візитів, листів, прохань про лекції і про статті — постійних причин втрати часу, хвилювання і втоми».

Ще до того, як подружжя Кюрі завершило свої дослідження, їх роботи спонукали інших фізиків до вивчення радіоактивності. 1903 року Ернест Резерфорд і Фредерік Содді висунули теорію, за якою радіоактивні випромінювання виникають під час розпаду атомних ядер. Під час розпаду (випромінювання якихось частинок, що утворюють ядро) радіоактивні ядра зазнають трансмутації — перетворення на ядра інших елементів. Кюрі не без коливань прийняла цю теорію, оскільки розпад урану, торію і радію відбувається настільки поволі, що в своїх експериментах їй не доводилося його спостерігати. Щоправда, були дані про розпад полонію, але поведінку цього елементу Кюрі вважала нетиповою. Все ж таки 1906 року вона погодилася прийняти теорію Резерфорда-Содді як найбільш правдоподібне пояснення радіоактивності. Саме Марія започаткувала терміни розпад і трансмутація.

Подружжя Кюрі відзначило дію радію на людський організм (як і Анрі Беккерель, вони отримали опіки, перш ніж зрозуміли небезпеку поводження з радіоактивними речовинами) і висловили припущення, що радій може бути використаний для лікування пухлин. Терапевтичне значення радію було визнано майже відразу, і ціни на радієві джерела різко піднялися. Проте Кюрі відмовилися патентувати процес екстракції і використовувати результати своїх досліджень в будь-яких комерційних цілях. На їх думку отримання комерційної вигоди не відповідало духу науки, ідеї вільного доступу до знань. Незважаючи на це, фінансовий стан подружжя Кюрі поліпшився, оскільки Нобелівська премія та інші нагороди принесли їм певний достаток. У жовтні 1904 року П'єр був призначений професором фізики в Сорбонні, а місяць по тому Марія стала офіційно іменуватися завідувачкою його лабораторії. У грудні у них народилася друга дочка, Ев, яка згодом стала концертною піаністкою та біографом своєї матері.

Марія Кюрі черпала сили у визнанні її наукових досягнень, улюбленій роботі, любові і підтримці П'єра. Як вона сама зізнавалася: «Я знайшла в шлюбі все, про що могла мріяти у момент укладення нашого союзу, і навіть більше того». Але в квітні 1906 року П'єр загинув у вуличній катастрофі. Втративши найближчого друга і товариша по роботі, Марія замкнулася у собі. Проте вона знайшла сили продовжувати роботу. У травні, після того, як Марія відмовилася від пенсії, призначеної міністерством суспільної освіти, факультетська рада Сорбонни призначила її на кафедру фізики, яку раніше очолював її чоловік. Коли через шість місяців Кюрі прочитала свою першу лекцію, вона стала першою жінкою-викладачем Сорбонни.

Після смерті чоловіка Марія залишалася ніжною і люблячою матір'ю для двох своїх дочок. Одна з них, Ірен, що стала відомим фізиком, згадує:

«Моя мати дуже любила проводити вільний час у прогулянках за містом або працювати в саду, а під час відпустки вона надавала перевагу горам чи морю. Марія Кюрі захоплювалася фізичними вправами і завжди знаходила привід, щоб зайнятися ними і примусити нас з сестрою ними зайнятися. Вона любила природу і вміла насолоджуватися нею, але тільки не споглядаючи. У саду вона поралася з квітами; у горах любила ходити, зупиняючись, звичайно, іноді, щоб відпочити і помилуватися пейзажем…

Марія Кюрі не вела світського життя. Вона бувала тільки в будинках небагатьох друзів, і до того ж досить рідко. Коли їй доводилося бути присутнім на якихось прийомах або офіційних урочистостях, це завжди було для неї втомно й нудно. Але вона знайшла спосіб використовувати цей час найкращим чином, розмовляючи зі своїми сусідами за столом про їхню спеціальність. Розвиваючи цю тему, будь-хто з них майже завжди міг розповісти щось цікаве.

Той факт, що мати не шукала ані світських зв'язків, ані зв'язків з людьми впливовими, іноді вважають свідченням її скромності. Я вважаю, що це скоріше якраз навпаки: вона дуже вірно оцінювала своє значення і їй аніскільки не лестили зустрічі з титулованими особами або з міністрами. Мені здається, вона була дуже задоволена, коли їй довелося познайомитися з письменником Джозефом Редьярдом Кіплінгом, а те, що її представили королеві Румунії, не справило на неї ніякого враження».

У лабораторії Марія Кюрі зосередила свої зусилля на виділенні чистого металевого радію, а не його сполук. У 1910 році їй вдалося в співпраці з Андре Дебірном отримати цю речовину і тим самим завершити цикл досліджень, початий 12 років тому. Вона переконливо довела, що радій є хімічним елементом. Кюрі розробила метод вимірювання радіоактивної еманації і приготувала для Міжнародного бюро мір і ваг перший міжнародний еталон радію — чистий зразок хлориду радію, з яким належало порівнювати решту всіх джерел.

У кінці 1910 року за наполяганням багатьох учених кандидатуру Марії Кюрі було висунуто на виборах до одного з найпрестижніших наукових товариств — Французької академії наук. П'єр Кюрі був обраний до неї лише за рік до своєї смерті. До того протягом всієї історії Французької академії наук жодна жінка не була її членом, тому висунення кандидатури Кюрі призвело до жорсткої сутички між прихильниками і супротивниками цього кроку. Після кількох місяців образливої полеміки в січні 1911 року кандидатура Марії Кюрі була відхилена на виборах більшістю в один голос.

Нобелівська премія з хімії

За кілька місяців Шведська королівська академія наук присудила Марії Кюрі Нобелівську премію з хімії «за видатні заслуги в розвитку хімії: відкриття елементів радію і полонію, виділення радію і вивчення природи і з'єднань цього чудового елементу». Кюрі стала першим двічі лауреатом Нобелівської премії. Представляючи нового лауреата, Е. В. Дальгрен відзначив, що «дослідження радію привело останніми роками до народження нової області науки — радіології, що вже має власні інститути та журнали».

Марія Кюрі доклала немало праці, щоб домогтися гідної лабораторії для розвитку нової науки про радіоактивність. Незадовго до початку Першої світової війни Паризький університет і Пастерівський інститут заснували Радієвий інститут для досліджень радіоактивності. Кюрі була призначена директором відділення фундаментальних досліджень і медичного застосування радіоактивності. Під час війни вона навчала військових медиків застосуванню радіології, наприклад, виявленню за допомогою рентгенівських променів шрапнелі в тілі пораненого. У прифронтовій зоні Кюрі допомагала створювати радіологічні установки, забезпечувати пункти першої допомоги переносними рентгенівськими апаратами. Накопичений досвід вона узагальнила в монографії «Радіологія і війна» 1920 року.

Після війни Кюрі повернулася до Радієвого інституту. Останніми роками життя вона керувала роботами студентів і активно сприяла застосуванню радіології в медицині. Нею написано біографію П'єра Кюрі, яку було опубліковано 1923 року. Періодично Кюрі здійснювала поїздки до Польщі, яка наприкінці війни здобула незалежність. Там вона консультувала польських дослідників. 1921 року разом з дочками Кюрі відвідала Сполучені Штати, щоб прийняти в дарунок один грам радію для продовження дослідів. Під час свого другого візиту до США (1929) вона отримала пожертвування, на яке придбала ще грам радію для терапевтичного використання в одному з варшавських госпіталів. Але внаслідок багаторічної роботи з радієм її здоров'я стало помітно погіршуватися.

Марія Кюрі померла 4 липня 1934 року від лейкемії в невеликій лікарні містечка Санселлемоз у французьких Альпах.

Марія Склодовська-Кюрі і Польща

Хоча велику частину свого життя Марія мешкала у Франції, вона назавжди зберегла відданість справі боротьби за польську незалежність. Незважаючи на напружену творчу діяльність, Склодовська-Кюрі завжди пам'ятала про свою історичну батьківщину — Польщу. Так, після відкриття Радієвого інституту в Парижі аналогічний інститут був відкритий у Варшаві.

Склодовська-Кюрі подарувала Львову, місту, що між світовими війнами входило до складу Польщі, 80 мг радію (у 1920 лабораторія вченої володіла лише трохи більше, ніж 1 г, радію). Так вперше у Львові зародився невеликий радіологічний відділ, що сприяв, зокрема, лікуванню онкологічно хворих[1].

Марія Склодовська-Кюрі у Львівській політехніці

Діяльність Марії Склодовської-Кюрі кілька разів дотикалася до Львівської політехніки. У липні 1912 року Склодовська-Кюрі відвідала Львівську політехнічну школу (тодішня назва Національного університету «Львівська політехніка»). Тут нею 10 липня було прочитано лекцію. Вчена Рада Політехніки того ж дня удостоїла її звання почесного доктора технічних наук. Її ім'я увіковічено на дошці почесних докторів honoris causa Львівської політехніки.

В листі, датованому 1922 роком, Склодовська-Кюрі повідомляє про можливість сприяння через Лігу Націй надання фінансової допомоги Політехніці.

Всесвітньо відомий фізик Мар'ян Смолуховський згадував про те, що вона допомагала в організації стажувань перспективних учених Львова у провідних європейських наукових установах.

Нагороди та наукові визнання

Марія Склодовська-Кюрі стала першою жінкою, що здобула Нобелівську премію, і першим двічі лауреатом цієї нагороди.

  • Нобелівська премія з фізики (1903)
  • Медаль Деві (1903)
  • Медаль Маттеуччі (1904)
  • Нобелівська премія з хімії (1911)

Мадам Кюрі була нагороджена французьким орденом Почесного легіону. Її старша дочка, Ірен Жоліо-Кюрі, отримала Нобелівську премію з хімії 1935 року. Молодша дочка, Єва Кюрі, пізніше написала біографію своєї матері.

У Польщі вона отримала звання почесного доктора Львівської політехніки — 1912 року, Познанського університету — 1922 року, Краківського Ягеллонського університету — 1924 року та Варшавської політехніки — 1926 року.

1967 року у Варшаві було створено музей Склодовської-Кюрі.

Вшанування пам'яті Марії Кюрі

Марія Склодовська-Кюрі є єдиною жінкою, котра двічі отримала Нобелівську премію, а також єдиним науковцем в історії, відзначеним цією нагородою у двох різних галузях природничих наук. У 2009 журнал «New Scientist» визнав Марію Склодовську-Кюрі найвидатнішою жінкою-науковцем всіх часів[2].

  • 1995 року вона стала першою жінкою, похованою серед найвідоміших французів під куполом Пантеону Парижа, поряд із її чоловіком, П'єром Кюрі.
  • Одиницю виміру радіоактивності — кюрі («Кi») — названо на честь подружжя Кюрі[3][4], як і елемент з атомним номером 96 — Кюрій.
  • Три радіоактивні мінерали названо на честь Кюрі: кюрит (curite), склодовськіт (sklodowskite) і купросклодовськіт (cuprosklodowskite).
  • Портрет Склодовської-Кюрі було зображено на польській грошовій банкноті номіналом 20 000 злотих наприкінці 1980-х (інфляційних) років. Її портрет зображували на поштових марках і монетах, а також на останніх французьких банкнотах — 500 франків, незадовго до заміни франка на євро.[5]
  • Польські наукові та навчальні заклади імені Марії Склодовської-Кюрі:
    • Університет Марії Кюрі-Склодовської в Любліні (пол. Uniwersytet Marii Curie-Skłodowskiej), засновано 1944 року;
    • Інститут імені Марії Склодовської-Кюрі у Варшаві.
  • Французькі наукові та навчальні заклади імені Марії Склодовської-Кюрі:
    • Університет імені П'єра і Марії Кюрі — найбільший науково-технічний та медичний університет у Франції; спочатку це був Інститут природничих наук Паризького університету де вона викладала, а тепер його названо на честь подружжя Кюрі. В університеті збережено дім-лабораторію, де вони відкрили радій.
    • Інститут Кюрі (фр. Institut Curie) і Музей Кюрі (фр. Musée Curie) в Парижі.
  • 2007 року станцію «П'єра Кюрі» Паризького метрополітену було перейменовано на станцію «П'єра та Марі Кюрі».
  • Одну з вулиць Дніпропетровська названо ім'ям Марії Кюрі.
  • Сейм Польщі в грудні 2010 прийняв ухвалу присвятити 2011 рік — пам'яті Марії Склодовської-Кюрі[2].
  • У Польщі напередодні Міжнародного жіночого дня 2011 року оголосили ім'я польки всіх часів. На думку сучасників, найвеличнішою жінкою в історії країни є Марія Склодовська-Кюрі. Підсумки голосування, яке тривало кілька тижнів у січні і лютому 2011 року, були оголошені у Варшаві[6].
  • В 2011 наукова бібліотека Львівської політехніки підготувала віртуальну виставку, присвячену пам'яті вченої[7].

В театрі й кіно

У 1989 році, життя і творчість П'єра та Марі Кюрі надихнула на створення вистави «Ле Пальм де мосьє Шютц» (фр. Les Palmes de Monsieur Schutz), зрежисована Жаном-Ноелем Фенвіком в театрі Матюрен (фр. Mathurins). Ця постановка отримала чотири премії Мольєра в 1990 році, зокрема за кращу режисуру та кращого автора.

Життя Марії Кюрі надихнуло багатьох кінематографістів. Роль Марії Кюрі зіграли:

  • Грір Гарсон (англ. Greer Garson) і Вальтер Піджон (англ. Walter Pidgeon) знялися в США у фільмі Мервіна ЛеРойя «Мадам Кюрі» — ця кінострічка в 1943 році була удостоєна премії «Оскар» (сюжет фільму на основі її життя).
  • Ніколь Стефан (фр. Nicole Stéphane) у «Мосьє і мадам Кюрі» (фр. Monsieur et Madame Curie), фільмі французького режисера Жоржа Франжю, випущеного в 1953 році;
  • Ольга Гобзева в радянській стрічці «Думки про радіацію» (рос. Мысли о радиации) режисера Ельміри Чорманової, випущений в 1980 році;
  • Марі-Крістін Барро (фр. Marie-Christine Barrault) в фільмі «Марі Кюрі — поважна жінка» (фр. Marie Curie, une femme honorable) Мішеля Буарона (фр. Michel Boisrond) в 1990 році;
  • Ізабель Юппер (Isabelle Huppert) у фільмі «Ле Пальм де мосьє Шютц» (фр. Les Palmes de Monsieur Schutz), французького режисера Клода Піното (фр. Claude Pinoteau), випущеного 1997 року.

Бібліографія

  • Черрато Симона. Радіоактивність у родині: Невигадане життя Марії та Ірен Кюрі / Пер. з італ. — К.: «К. І. С.», 2006. — 104 с.: іл. — (Жінки в науці).
  • Robert Reid, Marie Curie, New York, New American Library, 1974.
  • Teresa Kaczorowska, Córka mazowieckich równin, czyli Maria Skłodowska-Curie z Mazowsza (Daughter of the Mazovian Plains: Maria Skłodowska-Curie of Mazowsze), Ciechanów, 2007.
  • Wojciech A. Wierzewski, «Mazowieckie korzenie Marii» («Maria's Mazowsze Roots»), Gwiazda Polarna (The Pole Star), a Polish-American biweekly, no. 13, 21 June 2008, pp. 16-17.
  • L. Pearce Williams, "Curie, Pierre and Marie, " Encyclopedia Americana, Danbury, Connecticut, Grolier, Inc., 1986, vol. 8, pp. 331-32.
  • Barbara Goldsmith, Obsessive Genius: The Inner World of Marie Curie, New York, W.W. Norton, 2005, ISBN 0-393-05137-4.
  • Naomi Pasachoff, Marie Curie and the Science of Radioactivity, New York, Oxford University Press, 1996, ISBN 0-19-509214-7.
  • Eve Curie, Madame Curie: A Biography, translated by Vincent Sheean, Da Capo Press, 2001, ISBN 0-306-81038-7.
  • Susan Quinn, Marie Curie: A Life, New York, Simon and Schuster, 1995, ISBN 0-671-67542-7.
  • Françoise Giroud, Marie Curie: A Life, translated by Lydia Davis, Holmes & Meier, 1986, ASIN B000TOOU7Q.
  • Ève Curie: Maria Curie. Warszawa: Wydaw. Naukowe PWN, 1997. ISBN 83-01-12302-8.
  • Françoise Giroud: Maria Skłodowska-Curie. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1987. ISBN 83-06-01328-X. (cykl: Biografie Sławnych Ludzi)
  • Helena Bobińska, Maria Skłodowska-Curie, Czytelnik, Warszawa 1965
  • Denis Brian: Rodzina Curie. Warszawa: «Amber», 2006. ISBN 83-241-2450-0.
  • Susan Quinn: Życie Marii Curie. Warszawa: Prószyński i S-ka, 1997. ISBN 83-7180-003-7.
  • Barbara Goldsmith: Geniusz i obsesja : wewnętrzny świat Marii Curie. Wrocław: Wydawnictwo Dolnośląskie, 2006. ISBN 83-7384-573-9.
  • Marie Curie, Irène Joliot-Curie et Gillette G. Ziegler, Correspondance
  • Marie Curie et Irène Joliot-Curie, Prace Marii Skłodowskiej-Curie
  • Françoise Giroud, Une femme honorable, 1981
  • Per Olov Enquist, Blanche et Marie, roman, 2004
  • Xavier Laurent-Petit, Marie Curie, 2005
  • Barbara Goldsmith, Marie Curie, portrait intime d'une femme d'exception, 2006
  • Brigitte Labbé et Michel Puech, Marie Curie, 2006
  • Henry Gidel, Marie Curie, Flammarion, 2008 (ISBN 978-2-08-121159-9)

П'єр Кюрі

П'єр Кюрі (фр. Pierre Curie; * 15 травня 1859 — †19 квітня 1906) — французький фізик, один з перших дослідників радіоактивності, член Французької академії наук, лауреат Нобелівської премії з фізики в 1903 році. Чоловік Марії Склодовської-Кюрі.

Біографія

П'єр Кюрі народився в Парижі. Він був молодшим з двох синів лікаря Ежена Кюрі і Софі-Клер (Депуллі) Кюрі. Батько вирішив дати своєму незалежному і самозаглибленому синові домашню освіту. Хлопчик виявився таким старанним учнем, що в 1876 році, шістнадцяти років від народження, отримав вчений ступінь бакалавра Паризького університету (Сорбонни). Два роки по тому він отримав ступінь ліценціата (еквівалентну ступеню магістра) фізичних наук.

Дослідження кристалів і п'єзоефекту

У 1878 році Кюрі почав працювати у фізичній лабораторії Сорбонни, де зайнявся дослідженням природи кристалів. Разом зі своїм старшим братом Жаком, що працював в мінералогічній лабораторії університету, П'єр протягом чотирьох років проводив інтенсивні експериментальні роботи в цій області. Брати Кюрі відкрили п'єзоелектрику — появу під дією прикладеної ззовні сили на поверхні деяких кристалів електричних зарядів. Ними був відкритий і зворотний ефект: ті ж кристали під дією електричного поля відчувають стиснення. Якщо прикласти до таких кристалів змінний струм, то їх можна примусити здійснювати коливання з ультрависокими частотами, при яких кристали випускатимуть звукові хвилі за межами сприйняття людського слуху. Такі кристали стали дуже важливими компонентами такої радіоапаратури, як мікрофони, підсилювачі і стереосистеми. Брати Кюрі розробили і побудували такий лабораторний прилад, як п'єзоелектричний кварцовий балансир, який створює електричний заряд, пропорційний прикладеній силі. Його можна вважати попередником основних вузлів і модулів сучасного кварцового годинника і радіопередавачів. У 1882 році за рекомендацією англійського фізика Вільяма Томсона П'єра Кюрі було призначено керівником лабораторії нової Муніципальної школи промислової фізики і хімії. Хоча платня в школі була більш ніж скромною, Кюрі залишався головувати лабораторією протягом двадцяти двох років. Через рік після призначення Кюрі керівником лабораторії співпраця братів припинилася, оскільки Жак залишив Париж, щоб стати професором мінералогії університету Монпельє.

У період з 1883 по 1895 роки Кюрі виконав велику серію робіт, в основному з фізики кристалів. Його статті з геометричної симетрії кристалів і досі не втратили свого значення для кристалографів. З 1890 по 1895 роки Кюрі займався вивченням магнітних властивостей речовин при різних температурах. На підставі великого числа експериментальних даних в його докторській дисертації була встановлена залежність між температурою і намагніченістю, що згодом отримала назву «закону Кюрі».

Дружина Марія і спільна робота з радіоактивністю

Працюючи над дисертацією, Кюрі у 1894 році зустрівся з Марією Склодовською, молодою польською студенткою фізичного факультету Сорбонни. Вони одружилися в липні 1895 року, за декілька місяців після того, як Кюрі захистив докторську дисертацію. У 1897 році, незабаром після народження першої дитини, Марія Кюрі приступилася до досліджень радіоактивності, які незабаром поглинули увагу П'єра до кінця його життя.

У 1896 році Анрі Беккерель відкрив, що уранові з'єднання постійно випускають випромінювання, здатне засвічувати фотографічну пластинку. Вибравши це явище темою своєї докторської дисертації, Марія стала з'ясовувати, чи не випромінюють інші з'єднання «промені Беккереля». Оскільки Беккерель виявив, що випромінювання, яке випускається ураном, підвищує електропровідність повітря поблизу препаратів, вона використовувала для вимірювання електропровідності п'єзоелектричний кварцовий балансир братів Кюрі. Незабаром Марія Кюрі прийшла до висновку, що тільки уран, торій і з'єднання цих двох елементів випускають випромінювання Беккереля, яке вона пізніше назвала радіоактивністю. Марія на самому початку своїх досліджень зробила важливе відкриття: уранова смоляна обманка (уранова руда) електризує навколишнє повітря набагато сильніше, ніж сполуки урану і торію, що містяться в ній, і навіть ніж чистий уран. З цього спостереження вона зробила висновок про існування в урановій смоляній обманці ще невідомого сильно радіоактивного елементу. У 1898 році Марія Кюрі повідомила про результати своїх експериментів Французьку академію наук. Переконаний в тому, що гіпотеза його дружини не тільки вірна, але і дуже важлива, Кюрі залишив свої власні дослідження, щоб допомогти Марії виділити невловимий елемент. З того часу інтереси подружжя Кюрі як дослідників злилися настільки повно, що навіть в своїх лабораторних записах вони завжди вживали займенник «ми».

Кюрі поставили перед собою завдання розділити уранову смоляну обманку на хімічні компоненти. Після трудомістких операцій вони отримали невелику кількість речовини, що мала найбільшу радіоактивність. Виявилося, що виділена порція містить не один, а два невідомі радіоактивні елементи. У липні 1898 року Кюрі опублікували статтю «Про радіоактивну речовину, що міститься в урановій смоляній обманці» («Sur une substance radioactive contenue dans la pecelende»), в якій повідомляли про відкриття одного з елементів, названого полонієм на честь батьківщини Марії Склодовської. У грудні вони оголосили про відкриття другого елементу, який назвали радієм. Обидва нові елементи були у багато разів радіоактивніші, ніж уран чи торій, і складали одну мільйонну частину уранової смоляної обманки. Щоб виділити з руди радій в достатній для визначення його атомної ваги кількості, Кюрі в подальші чотири роки переробили декілька тонн уранової смоляної обманки. Працюючи в примітивних і шкідливих умовах, вони проводили операції хімічного розділення у величезних чанах, встановлених в дірявому сараї, а всі аналізи — в крихітній, бідно оснащеній лабораторії Муніципальної школи.

У вересні 1902 року подружжя Кюрі повідомило про те, що їм вдалося виділити одну десяту грама хлориду радію і визначити атомну масу радію, яка виявилася рівною 225. (Виділити полоній Кюрі не вдалося, оскільки він виявився продуктом розпаду радію.) Сіль радію світиться блакитнявим сяйвом і виділяє тепло. Ця речовина фантастичного вигляду привернула до себе увагу всього світу. Визнання і нагороди за її відкриття прийшли без угайки.

Кюрі опублікували величезну кількість інформації про радіоактивність, зібрану ними за час досліджень: з 1898 по 1904 роки вони опублікували тридцять шість робіт. Ще до завершення своїх досліджень Кюрі спонукали інших фізиків також зайнятися вивченням радіоактивності. У 1903 році Ернест Резерфорд і Фредерік Содді висловили припущення про те, що радіоактивні випромінювання пов'язані з розпадом атомних ядер. Під час розпаду (втрачаючи якісь із складових частинок), радіоактивні ядра зазнають трансмутацію в інші елементи. Кюрі одними з перших зрозуміли, що радій може застосовуватися і в медичних цілях. Відзначивши дію випромінювання на живі тканини, вони висловили припущення, що препарати радію можуть виявитися корисними при лікуванні пухлинних захворювань.

Нобелівська премія. Визнання

Шведська королівська академія наук присудила подружжю Кюрі половину Нобелівської премії з фізики 1903 року «на знак визнання … їх сумісних досліджень явищ радіації, відкритих професором Анрі Беккерелем», з яким вони розділили премію. Кюрі саме хворіли і не змогли бути присутнім на церемонії вручення премій. У своїй Нобелівській лекції, прочитаній два роки по тому, Кюрі вказав на потенційну небезпеку, яку являють радіоактивні речовини, потрап вони до недобромисних рук, і додав, що він «належить до тих, хто разом із Нобелем вважає, що нові відкриття принесуть людству більше бід, ніж добра».

Радій — елемент, що зустрічається в природі украй рідко, і ціни на нього, з урахуванням його медичного значення, швидко зросли. Кюрі жили бідно, і брак коштів не міг не позначатися на їх дослідженнях. Разом з тим вони рішуче відмовилися від патенту на свій метод екстракції, так само як і від перспектив комерційного використання радію. На їх переконання, це суперечило б духу науки — вільному обміну знаннями. Не зважаючи на те, що така відмова позбавила їх чималого прибутку, фінансове положення Кюрі покращало після отримання Нобелівської премії і інших нагород.

Крім Нобелівської премії, П'єр Кюрі був удостоєний ще декількох нагород і почесних звань, зокрема медалі Деві Лондонського королівського товариства (1903) і золотої медалі Маттеуччі Національної Академії наук Італії (1904). Він був обраний до Французької академії наук (1905).

Раптова смерть

У жовтні 1904 року П'єр Кюрі був призначений професором фізики Сорбонни, а Марія Кюрі — завідувачкою лабораторії, якою раніше керував її чоловік. У грудні того ж року у Кюрі народилася друга дочка. Збільшені доходи, покращене фінансування досліджень, плани створення нової лабораторії, захоплення і визнання світової наукової спільноти мали зробити подальші роки подружжя Кюрі плідними. Але, як і Беккерель, П'єр Кюрі пішов з життя дуже рано, не встигши насолодитися тріумфом і здійснити задумане. У дощовий день 19 квітня 1906 року, перетинаючи вулицю в Парижі, він підковзнувся і впав. Голова його потрапила під колесо проїжджого кінного екіпажа. Смерть настала миттєво.

Родина Кюрі

Марія Кюрі успадкувала його кафедру у Сорбонні, де продовжила свої дослідження радію. У 1910 році їй вдалося виділити чистий металевий радій, а у 1911 році вона була удостоєна Нобелівської премії з хімії. У 1923 році Марія опублікувала біографію чоловіка. Старша дочка Кюрі, Ірен, розділила зі своїм чоловіком Нобелівську премію з хімії 1935 року; молодша, Ев, стала концертуючою піаністкою і біографом своєї матері.

Серйозний, стриманий, цілком зосереджений на своїй роботі, П'єр Кюрі був разом з тим доброю і чуйною людиною. Він користувався досить широкою популярністю як натураліст-любитель. Однією з улюблених його розваг були піші або велосипедні прогулянки. Не зважаючи на зайнятість в лабораторії і сімейні турботи, Кюрі знаходили час для спільних прогулянок.

Полоній

Полоній (Po) — радіоактивний хімічний елемент з атомним номером 84, перший елемент, відкритий за своїми радіоактивними властивостями П'єром Кюрі і Марією Склодовською-Кюрі у 1898 році при дослідженні уранової руди. Елемент названий на честь Польщі (лат. Polonia) — батьківщини Марії Склодовської-Кюрі.

Полоній — м'який, сріблясто-білий метал. Його густина 9,36 г/см3. За хімічними властивостями Полоній найближчий до Телуру. На повітрі Полоній окиснюється. Середній вміст (кларк) Полонію в земній корі 2·10-14 % мас.

Історія

Відкритий П'єром та Марією Кюрі у 1898 році в урановій смоляній обманці[8]. Елемент був названий на честь батьківщини Марії Склодовської-Кюрі — Польщі (лат. Polonia).

У 1902 році німецький вчений Вільгельм Марквальд відкрив новий елемент. Він назвав його радіотелуром. Кюрі, прочитавши нотатку про відкриття, повідомила, що це елемент полоній, відкритий ними чотирма роками раніше. Марквальд не погодився з такою оцінкою, заявивши, що полоній і радіотелур різні елементи. Після ряду експериментів з елементом, подружжя Кюрі довели, що полоній і радіотелур мають один і той же період напіврозпаду. Марквальд був змушений відступити.

Перший зразок полонію, вагою 0,1 мг, був виділений у 1910 році.

Присутність у природі

Радіонукліди полонію входять до складу природних радіоактивних рядів:

210Po (Т1/2 = 138,376 діб), 218Po (Т1/2 = 3,10 хв) і 214Po (Т1/2 = 1,643×10−4 с) — до ряду 238U;

216Po (Т1/2 = 0,145 с) і 212Po (Т1/2 = 2,99×10−7 с) — до ряду Th;

215Po (Т1/2 = 1,781×10−3 с) і 211Po(Т1/2 = 0,516 с) — до ряду 235U.

Тому полоній завжди присутній в уранових і торієвих мінералах. Рівноважний вміст полонію в земній корі 2×10−14% по масі.

Ізотопи

Станом на початок 2006 року відомі 33 ізотопи полонію в діапазоні масових чисел від 188 до 220. Крім того, відомі 10 метастабільних збуджених станів ізотопів полонію. Стабільних ізотопів не виявлено. Найтриваліші ізотопи, 209Po і 208Po мають періоди напіврозпаду 102 і 2,9 роки відповідно. Деякі ізотопи полонію, що входять до радіоактивних рядів урану і торію, мають власні назви, які зараз переважно розглядаються як застарілі:

Ізотоп Назва Позначення Радіоактивний ряд
210Po Радій F RaF 238U
211Po Актиній C' AcC' 235U
212Po Торій C' ThC' 232Th
214Po Радій C' RaC' 238U
215Po Актиній A AcA 235U
216Po Торій A ThA 232Th
218Po Радій A RaA 238U

Властивості

Полоній — м'який сріблясто-білий радіоактивний метал.

Металевий полоній швидко окиснюється на повітрі. Відомі діоксид полонію (РoО2)x і монооксид полонію РoO. З галогенами утворює тетрагалогеніди. При дії кислот переходить у розчин з утворенням катіонів Ро2+ рожевого кольору:

Ро + 2HCl → PoCl2 + Н2↑.

При розчиненні полонію в соляній кислоті в присутності магнію утворюється полоноводень:

Ро + Mg + 2HCl → MgCl2 + H2Po,

який при кімнатній температурі знаходиться в рідкому стані (від −36,1 до 35,3 °C)

У індикаторних кількостях отримані кислотний триоксид полонію РoО3 та солі полонієвої кислоти, що не існує у вільному стані — полонати K2РоО4. Відомий також діоксид полонію PoO2. Утворює галогеніди PoX2, PoX4 и PoX6. Подібно до телуру полоній здатний утворювати хімічні сполуки з рядом металів — полоніди.

Полоній є єдиним хімічним елементом, який за низької температури утворює одноатомну просту кубічну кристалічну решітку.[9]

Отримання

Полоній виділяють, використовуючи методи осадження, екстракції, хроматографії, електрохімії.

Застосування

Полоній-210 в сплавах з берилієм і бором застосовується для виготовлення компактних і дуже потужних нейтронних джерел, що практично не створюють γ- випромінювання (та, на жаль, вони мають малий час напівжиття 210Po: Т1/2 = 138,376 діб). Альфа-частинки полонію-210 народжують нейтрони на ядрах берилію або бору в (α, n)-реакції. Джерела нейтронів мають вигляд герметичних металевих ампул, в які вкладена керамічна таблетка з карбіду бору або карбіду берилію, вкрита полонієм-210. Такі нейтронні джерела легкі і портативні, абсолютно безпечні в роботі і дуже надійні. Наприклад, латунна ампула діаметром два і заввишки чотири сантиметри щосекунди дає до 90 мільйонів нейтронів.

Полоній часто застосовувався раніше (іноді й зараз) для іонізації газів (зокрема повітря). У першу чергу іонізація повітря необхідна для боротьби із статичною електрикою (на виробництві, при роботі з особливо чутливою апаратурою) [10]. Наприклад, для прецизійної оптики виготовляються пензлики видалення пилу[11]. Інше застосування ефекту іонізації газу — в електродних сплавах автомобільних свічок запалювання для зменшення напруги виникнення іскри.[12]

Важливою сферою застосування полонію є його використання у вигляді сплавів зі свинцем, ітрієм або самостійно для виробництва потужних і дуже компактних джерел тепла для автономних установок, які використовуються, наприклад, в космічній галузі. Один кубічний сантиметр полонію-210 виділяє близько 1320 Вт тепла. Ця потужність досить велика, вона легко приводить полоній в розплавлений стан, саме тому його сплавляють зі свинцем. Хоча ці сплави мають помітно меншу енергогустину (150 Вт/см³), однак вони зручніші до застосування і безпечні, оскільки полоній-210 випускає альфа-частинки, проникна здатність і довжина пробігу яких мінімальні. Наприклад, у радянськогому місяцеході для обігріву приладового відсіку застосовувався полонієвий обігрівач.[13]

Полоній-210 може послужити в сплаві з легким ізотопом літію (6Li) у якості речовини, яка здатна істотно знизити критичну масу ядерного заряду і працювати свого роду ядерним детонатором. Тому полоній є стратегічним металом.

Біологічна роль

Полоній — надзвичайно токсичний метал. Має період напіврозпаду 138 днів і 9 годин. Його питома активність (166 ТБк/г) настільки велика, що, хоча він випромінює тільки альфа-частинки, брати його руками не можна, результатом буде променеве ураження шкіри і, можливо, всього організму: полоній досить легко проникає всередину крізь шкірні покриви. Він небезпечний і на відстані, що перевищує довжину пробігу альфа-частинок, оскільки його сполуки саморозігріваються і переходять в аерозольний стан. Гранично допустима концентрація у водоймах і в повітрі робочих приміщень — 11,1 ×10-3 Бк/л і 7,41 ×10-3 Бк/м³ відповідно. Саме тому з полонієм-210 працюють лише в герметичних боксах.

Полоній-210 в невеликих кількостях знаходиться в природі і накопичується тютюном, внаслідок чого є одним з помітних факторів, який завдає шкоду здоров'ю курця. Інші природні ізотопи полонію розпадаються дуже швидко, тому не встигають накопичуватися в тютюні. [14] «Виробники тютюну виявили цей елемент більш як 40 років тому, спроби вилучити його були безуспішними», — йдеться в статті дослідників з американського Стенфордського університету й клініки Майо в Рочестері.[15]

Точних відомостей про вплив радіаційного отруєння полонієм на людину не існують, оскільки досліди на людині не проводилися (проводилися лише вимірювання кінетики малих доз полонію в організмі людини, а також спостереження декількох відомих випадків гострого або хронічного отруєння полонієм). За оцінкою фахівців, що була опублікована [16] у науковому журналі Journal of Radiological Protection, яка базується на математичній моделі радіаційного отруєння, летальна доза полонію-210 для дорослої людини оцінюється в межах від 0,1-0,3 ГБк (0,6-2 мкг), при потраплянні ізотопу в організм через легені, до 1-3 ГБк (6-18 мкг), при потраплянні в організм через травний тракт.

Триваліші полоній-208 (період напіврозпаду 2,898 роки) і полоній-209 (період напіврозпаду 103 роки) мають дещо меншу радіотоксичність на одиницю маси, що обернено пропорційна періоду напіврозпаду. Відомостей про радіотоксичність інших, недовговічних ізотопів полонію мало. В організмі людини полоній поводиться подібно до своїх хімічних гомологів селену і телуру: концентрується в печінці, нирках, селезінці і кістковому мозку. Період напіввиведення з організму — від 30 до 50 діб, виділяється в основному через нирки. Є повідомлення про успішне використання 2,3-димеркаптопропанолу для виведення полонію з організму щурів — 90% тварин, яким у вену вводилася смертельна доза полонію-210 (9 нг/кг ваги), вижили, тоді як в контрольній групі всі щури загинули протягом півтора місяці.

Література

  • Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. — ISBN 966-7804-14-3.

Радій

Радій (англ. radium, нім. Radium, рос. радий) — радіоактивний хімічний елемент. Символ Ra, атомний номер 88. Відкритий у 1898 році П'єром Кюрі і Марією Склодовською-Кюрі.

Історія

Відкритий П'єром та Марією Кюрі з допомогою їх помічника Густава Бемона[17] (за іншими джерелами — Жака Бемона[18]) у 1898 році.

Французькі вчені П'єр і Марія Кюрі виявили, що відходи, які залишаються після виділення урану з уранової руди (уранова смола, що видобувається в місті Яхимів, Чехія) радіоактивніші за чистий уран. З цих відходів подружжя Кюрі після кількох років інтенсивної роботи виділили два сильно радіоактивних елементи: полоній і радій. Перше повідомлення про відкриття радію (у вигляді суміші з барієм) Кюрі зробили 26 грудня 1898 у Французькій академії наук. У 1902 Кюрі і Андре Деб'єрн виділили чистий радій шляхом електролізу хлориду радію на ртутному катоді і подальшої дистиляції у водні. Виділений елемент був, як зараз відомо, ізотоп радій-226, продукт розпаду урану-238. За відкриття радію та полонію подружжя Кюрі отримали Нобелівську премію. Радій утворюється через багато проміжних стадій при радіоактивному розпаді ізотопу урану-238 і тому знаходиться в невеликих кількостях в урановій руді. Багато радіонуклідів, що виникають при радіоактивному розпаді радію, до того, як була виконана їх хімічна ідентифікація, отримали найменування типу радій А, радій B, C радій і т. д. Хоча зараз відомо, що вони являють собою ізотопи інших хімічних елементів, їх історично сформовані назви за традицією іноді використовуються.

Походження назви

Назва «радій» пов'язана з випромінюванням атомів Ra: лат. radius — промінь.

Властивості

Атомна маса для найстійкішого ізотопу 226Ra (період напіврозпаду бл. 1620 років) — 226,0254. Сріблясто-білий метал, на повітрі набуває чорного кольору через утворення нітриду Ra3N2. При спалюванні надає червоного відтінку полум'ю.[19] Густина 5500 кг/м3; tплав 969 °C; tкип бл. 1500 °C.

Реагує з водою з утворенням сильного лугу Ra(OH)2. На повітрі легко окиснюється з утворенням RaO, сполучаючись з N, дає нітрид Ra3N2.

Радій випромінює α, β, та γ промені, при змішуванні з берилієм емітує нейтрони.[19]

Середній вміст у земній корі 10-10% маси. Як член родини 238U, 220Ra є в усіх рудах урану (бл. 0,3 г/т). Внаслідок вимивання з уранових руд радій знаходиться в розчиненому стані у воді і входить до складу вторинних мінералів. У геології ізотопи радію 228Ra і ін. застосовують для визначення віку океанічних осадових порід і мінералів.

Радій у мільйон разів радіоактивніший від урану з тією ж масою.[19]

Ізотопи

Відомо 25 ізотопів радію. Ізотопи 223Ra, 224Ra, 226Ra, 228Ra зустрічаються в природі і входять до складу радіоактивних рядів. Решта ізотопів були отримані штучно. Нижче наведені властивості деяких ізотопів радію[20]:

Масове число Період напіврозпаду Тип розпаду
213 2,74(6) хв. α
219 10(3) мс α
220 17,9(14) мс α (99%)
221 28(2) с α
222 38,0(5) с α
223 (AcX) 11,43(5) дні α
224 (ThX) 3,6319(23) дні α
225 14,9(2) дні β
226 1602(7) років α
227 42,2(5) хв. β
228 (MsTh1) 5,75(3) роки β
230 93(2) хв. β

Отримання

Радій виділяють з уранових руд хімічним методом.[17] Металевий радій отримують електролізом розчину RaCl2 на ртутному катоді.

Поширення в природі

Радій досить рідкісний. За час з моменту його відкриття — понад століття — у всьому світі вдалося добути всього лише 1,5 кг чистого радію. Одна тонна уранової смолки, з якої подружжя Кюрі отримали радій, містить лише близько 0,0001 г радію-226. Весь природний радій є радіогенним — виникає при розпаді урану-238, урану-235 або торію-232; з чотирьох знайдених в природі найпоширенішим і найтривалішим ізотопом (період напіврозпаду — 1602 роки) є радій-226, що входить до радіоактивного ряду урану-238. У рівновазі, відношення вмісту урану-238 і радію-226 в руді дорівнює відношенню їх періодів напіврозпаду: (4,468×109 років)/(1602 роки) = 2,789 ×106. Таким чином, на кожні три мільйони атомів урану в природі можна знайти лише один атом радію або 1,02 мкг/т (кларк у земній корі).

Всі природні ізотопи радію зведено у таблиці:

Ізотоп Історична назва Родина Період напіврозпаду Тип розпаду Дочірний ізотоп (історична назва)
Радій-223 актиній Х (AcX) ряд урану-235 11,435 дні α радон-219 (актинон, An)
Радій-224 торій Х (ThX) ряд торію-232 3,66 дні α радон-220 (торон, Tn)
Радій-226 радій (Ra) ряд урану-238 1602 роки α радон-222 (радон, Rn)
Радій-228 мезоторій I (MsTh1) ряд торію-232 5,75 роки β актиній-228 (мезоторій II, MsTh2)

Геохімія радію багато в чому визначається особливостями міграції та концентрації урану, а також хімічними властивостями самого радію — активного лужноземельного металу. Серед процесів, що сприяють концентруванню радію, слід вказати насамперед на формування на невеликих глибинах геохімічних бар'єрів, в яких концентрується радій. Такими бар'єрами можуть бути, наприклад, сульфатні бар'єри в зоні окислення. Хлоридні сірководневі радієвмісні води в зоні окиснення стають сульфатними, радій осаджується з BaSO 4 та CaSО 4, де він стає практично нерозчинним постійним джерелом радону. Через високу міграційну здатність урану і здатності його до концентрування, формуються багато типів уранових рудоутворень в гідротермах, вугіллі, бітумах, вуглистих сланцях, пісковиках, торфовищах, фосфоритах, бурих залізняках, глинах з кістковими залишками риб (літофації). При спалюванні вугілля попіл і шлаки збагачуються 226Ra. Також зміст радію підвищений в фосфатних породах.

У результаті розпаду урану і торію, та вилуговування із порід нафти, що містять нафту, постійно утворюються радіонукліди радію. У статичному стані нафта знаходиться в природних пастках, обміну радієм між нафтою і водами, що її підпирають, немає (окрім зони контакту вода-нафта) і внаслідок цього є надлишок радію в нафті. При розробці родовища пластові та закачані води інтенсивно надходять у нафтові пласти, поверхня поділу вода-нафта різко збільшується і в результаті радій йде у потік вод, що фільтруються. За підвищеного вмісту сульфат-іонів розчинені у воді радій і барій осідають у вигляді радіобариту Ва(Ra)SО4, який випадає на поверхні труб, арматури, резервуарів. Типова об'ємна активність викачуваної водонафтової суміші за 226Rа і 228Rа сягає 10 Бк/л, що відповідає рідким радіоактивним відходам.

Основна маса радію знаходиться в розсіяному стані в гірських породах. Радій — хімічний аналог лужних і лужноземельних породоутворюючих елементів, що утворюють польові шпати, які складають половину маси земної кори. Калієві польові шпати — головні породоутворюючі мінерали кислих магматичних порід — гранітів, сієнітів, гранодіоритів та інших. Відомо, що граніти мають природну радіоактивність, яка трохи вища за фонову через домішки урану. Хоча кларк урану не перевищує 3 г/т, але в гранітах його вміст становить вже 25 г/т. Але якщо набагато поширеніший хімічний аналог радію — барій — входить до складу досить рідкісних калій-барієвих польових шпатів (гіалофанів), а «чистий» барієвий польовий шпат, мінерал цельзіан BaAl 2Si2O8 дуже рідкісний, то накопичення радію з утворенням радієвих польових шпатів і мінералів взагалі не відбувається через короткий період напіврозпаду радію. Радій розпадається на інертний радон, що вивільняється порами і мікротріщинами і вимивається з ґрунтовими водами. У природі іноді зустрічаються молоді радієві мінерали, що не містять уран, наприклад радіобарит і радіокальцит, при кристалізації яких з розчинів, збагачених радієм (у безпосередній близькості від легкорозчинних вторинних уранових мінералів), радій кристалізується разом з барієм і кальцієм завдяки ізоморфізму.

Застосування

Радій застосовується як джерело α-частинок для приготування Ra-Be джерел нейтронів, для виготовлення світних фарб, у медицині — для радіотерапії та дефектоскопії, в техніці — для отримання радійберилієвих джерел нейтронів, як джерело гамма-випромінення. Радій також використовується в геохімії як індикатор змішування і циркуляції вод океанів.

Біологічна роль

Радій надзвичайно радіотоксичний. В організмі він поводить себе подібно до кальцію — близько 80% радію, що потрапляє в організм, накопичується в кістковій тканині. Великі концентрації радію викликають остеопороз, самовільні переломи і злоякісні пухлини кісток та кровотворної тканини. Небезпеку несе також радон — газоподібний радіоактивний продукт розпаду радію.

Передчасна смерть Марії Кюрі сталася внаслідок хронічного отруєння радієм, тому що в той час ще не було усвідомлено небезпеку опромінення.

Література

  • Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. — ISBN 966-7804-14-3.

Ев Кюрі

Ев Кюрі (фр. Ève Curie Labouisse, також поширений варіант Єва Кюрі; * 6 грудня 1904, Париж — †22 жовтня 2007, Нью-Йорк) — французько-американська письменниця, журналістка, піаністка і політична діячка польського походження. Дочка Марії і П'єра Кюрі, молодша сестра Ірен Жоліо-Кюрі, невістка Фредеріка Жоліо. Авторка біографії своєї матері, Марії Кюрі, і воєнного репортажу «Подорож серед воїнів». З 1960-х років — активна учасниця програм з допомоги дітям під егідою UNICEF.

Дитинство

Ев Кюрі народилася 6 грудня 1904 року в Парижі. Вона була молодшою дочкою Марії Склодовської-Кюрі і П'єра Кюрі, які мали ще дочку Ірен (н. 1897). Ев не знала свого батька, який трагічно загинув внаслідок нещасного випадку (потрапив під кінний екіпаж), коли їй було всього два роки. Після аварії Марії з донькою допомагав тесть — Юджин Кюрі, але він невдовзі помер (у 1910 році). Таким чином, Марія сама виховувала дітей, інколи з допомогою гувернанток. Пізніше Ев зізналася, що їй бракувало уваги з боку матері, і лише в підлітковому віці вона відчула сильний емоційний зв'язок з матір'ю[21].

Обидві доньки Марії, хоча й були громадянками Франції (Ев пізніше прийняла громадянство США) і їх першою мовою була французька, також зберегли усвідомлення свого польського походження і знали польську мову. У 1911 році разом з матір'ю відвідали Польщу, основною метою їх візиту була зустріч із сестрою Марії Склодовської-Кюрі, Броніславою, що перебувала тоді в санаторії. У Польщі вони здійснювали кінні прогулянки й кількаденні походи в гори[22].

Молодість

В 1921 16-річна Ев здійснила першу подорож за океан: на катері «Olympic» разом з сестрою і матір'ю вони попливли до Нью-Йорка. Марію Склодовську-Кюрі, як дворазову лауреатку Нобелівської премії, зустрічали там з почестями, а її доньки одночасно виконували функцію «тілохранительок» — звикла до наукової зосередженості, Марія не відчувала себе комфортно бувши об'єктом почестей. Еву місцеві газети описали як «дівчину з радієвими очима» (англ. the girl with radium eyes)[23].

По поверненню в Париж Ев, як і її сестра Ірен, навчалася в Коледжі Севіньє (фр. Collège Sévigné) у Парижі, який закінчила 1925 року зі ступенем бакалавра природничих наук і філософії. Паралельно навчалась гри на фортепіано і перший свій концерт дала в Парижі 1925 року. Пізніше багаторазово концертувала в Парижі та передмістях, а також у Бельгії.

Після того, як Ірен вийшла заміж за Фредеріка Жоліо в 1926 році, Ев продовжувала жити з матір'ю в Парижі, супроводжуючи її у подорожах по країні, а також до Італії, Бельгії, Швейцарії, а в 1932 — разом з тодішнім президентом Чехословаччини Томашем Масариком — до Іспанії. Втім, на відміну від матері, Еву не приваблювали природничі і точні науки, натомість приваблювали гуманітарні науки і світське життя.

Біографія матері

Після смерті матері 1934 року, Ев вирішила написати її біографію, усамітнившись для цього у невеличкому французькому містечку Отей, впорядковуючи документи й листи, залишені матір'ю. Восени 1935 відвідала Польщу в пошуках інформації про дитинство Марії. Плодом цієї роботи стала біографія «Мадам Кюрі» (Madame Curie), випущена в 1937 році у Франції, Великобританії, Італії, Іспанії, США та інших країнах. У Польщі ця робота була вперше опублікована в 1938 році під назвою «Марія Кюрі» (Maria Curie).

Книга здобула величезну популярність у багатьох країнах, вже 1937 року вона була відзначена нагородою National Book Award, а 1943 була екранізована компанією Metro-Goldwyn-Mayer. Щоправда, пізніше цю книгу історики науки критикували за агіографічний підхід, наприклад чималий скандал викликали заяви про не описаний у біографії роман Марії Кюрі по смерті чоловіка з його колишнім студентом, а згодом видним фізиком — Полем Ланжевеном.

Окрім біографії матері, Ев протягом багатьох років публікувала під псевдонімом музичні рецензії у щотижневику Candide, а також статті про театр, музику і кіно в інших паризьких часописах[22].

Роки війни

Після початку Другої світової війни в 1939 році Ев Кюрі була призначена керівником жіночого відділу французького комісаріату з інформації (фр. Commissaire général à l'information), який щойно очолив драматург Жан Жіроду. Після нападу Німеччини на Францію Ев 11 червня 1940 виїхала з Парижа, і після капітуляції Франції втекла, разом з іншими біженцями, на борту переповненого й обстрілюваного німецькими літаками корабля до Англії. Там вона приєдналася до руху Вільна Франція, очолюваного Шарлем де Голлем, за що Режим Віші позбавив Еву французького громадянства і конфіскував майно.

Більшу частину воєнного часу Ев Кюрі провела у Великобританії, де вона зустрілася з Вінстоном Черчіллем, а також відвідала польські війська в Шотландії, і Сполучених Штатах, де читала лекції і писала для американських газет, у тому числі «New York Herald Tribune» (сучасна «International Herald Tribune»). У 1940 була прийнята в Білому домі тогочасною «першою леді» США Елеонорою Рузвельт. Під впливом цього візиту здійснила кілька виступів під назвою «Французькі жінки і війна» (англ. French Women and the War), у травні 1940 щомісячник «The Atlantic Monthly» опублікував тексти цих виступів.

У період з листопада 1941 по квітень 1942 Ев Кюрі працювала військовим кореспондентом в Африці, Радянському Союзі та Азії, в цей період вона стала свідком, зокрема, британського наступу в Єгипті і Лівії у грудні 1941 року, а також наступу радянських військ під Москвою в січні 1942 року. Під час цієї кількамісячної поїздки, протягом якої вона здолала понад 60 000 км, Ев неодноразово мала можливість зустрітися з польськими солдатами, що воювали на Близькому Сході і долучались до щойно створеної Польської Армії В СРСР генерала Владислава Андерса; зустрічалась з шахом Ірану Мохаммедом Реза Пахлаві, генералісимусом Чан Кайші i Магатмою Ганді. Звіти з подорожі публікувалися в американських газетах, а в 1943 були зібрані у книзі «Подорож серед військових» (англ. Journey Among Warriors), що в 1944 була номінована на Пулітцерівську премію (щоправда премії не здобула, тоді премія дісталася Ернесту Тейлору Пайлу)[22].

Повоєнні роки

Після визволення Франції в 1944—1949 Ев працювала в часописі «Paris-Presse», також активно діяла у сфері політики. Зокрема, в уряді Шарля де Голля займалася справами жінок; в 1948 разом з групою інших відомих європейських інтелектуалів підтримує створення держави Ізраїль. В 1952—1954 роках працювала спеціальним радником Генерального секретаря НАТО, яким на той час був Гастінгс Лайонел Ісмей. 19 листопада 1954 вийшла заміж за американського політика й дипломата Генрі Річардсона Лабуасса, який в 1962—1965 був послом США в Греції. В 1958 отримала громадянство США.

Робота в UNICEF

В 1965 Евин чоловік залишив роботу в адміністрації США, а секретар ООН У Тан запропонував йому посаду директора організації UNICEF, що займається допомогою дітям. Цю функцію Лабуасс виконував до 1979 року; активно підтримувала його і дружина, яку часом називали «Першою леді UNICEF». Разом вони відвідали понад 100 країн, переважно третього світу, які були одержувачами допомоги UNICEF; в 1965 Лабуасс з дружиною прийняли Нобелівську премія миру, що була вручена організації UNICEF[24]. Двічі після війни Ев відвідувала Польщу — в 1967 році з нагоди відкриття Музею Марії Склодовської-Кюрі в Варшаві, а потім — в 1999 році.

Останні роки життя

Після смерті чоловіка в 1987 році Ев жила в Нью-Йорку. Вони з чоловіком не мали дітей, її відвідувала Енн Перець, єдина донька Лабуассa від першого шлюбу. У грудні 2004 року Ев Кюрі відзначала сторіччя, її особисто відвідав генеральний секретар ООН Кофі Аннан, привітальні листи надіслали президенти США (Джордж Буш) і Франції (Жак Ширак). 2005 була нагороджена Орденом Почесного легіону. Померла в своїй резиденції у Манхетені у віці 102 років.

Ірен Жоліо-Кюрі

Ірен Жоліо-Кюрі (фр. Irène Joliot-Curie, дівоче прізвище — Кюрі; *12 вересня 1897, Париж — †17 березня 1956, Париж) — французький фізик, лауреат Нобелівської премії з хімії 1935 року (спільно з Фредеріком Жоліо), старша дочка Марії Склодовської-Кюрі та П'єра Кюрі, дружина Фредеріка Жоліо-Кюрі.

Біографія

Ірен Жоліо-Кюрі народилася в Парижі. Вона була старшою з двох дочок П'єра Кюрі і Марі (Склодовської) Кюрі. Марі Кюрі вперше отримала радій, коли Ірен було всього рік. Приблизно в цей же час дід Ірен по лінії батька, Ежен Кюрі, переїхав жити в їхню сім'ю. За професією Ежен Кюрі був лікарем. Він добровільно запропонував свої послуги повсталим під час революції 1848 року і допомагав Паризькій комуні 1871 року. Ежен Кюрі складав компанію своїй внучці, поки її мати працювала в лабораторії. Його ліберальні соціалістичні переконання, як і властивий йому антиклерикалізм, вплинули на формування політичних поглядів Ірен.

У віці 10 років, за рік до смерті батька, Ірен Кюрі почала навчатися в кооперативній школі, організованій матір'ю і кількома її колегами, зокрема фізиками Полем Ланжевеном і Жаном Перреном, які також викладали в цій школі. Два роки по тому вона вступила до Коледжу Севіньє (фр. Collège Sévigné), закінчивши його напередодні першої світової війни. Ірен продовжила свою освіту в Паризькому університеті (Сорбонні). Проте на декілька місяців перервала своє навчання, оскільки працювала медичною сестрою у військовому госпіталі, допомагаючи матері робити рентгенограми.

Після закінчення війни Ірен Кюрі стала працювати асистентом-дослідником в Інституті радію, який очолювала її мати, а з 1921 року почала проводити самостійні дослідження. Її перші досліди були пов'язані з вивченням радіоактивного полонію — елементу, відкритого її батьками понад 20 років тому. Оскільки явище радіації було пов'язане з розпадом атома, його вивчення давало надію пролити світло на структуру атома. Ірен Кюрі вивчала флуктуації, що спостерігалися у потоках альфа-часток, які викидалися із надзвичайною швидкістю під час розпаду атомів полонію. На альфа-частки, які складаються з 2 протонів і 2 нейтронів і, отже, є ядрами гелію, як на матеріал для вивчення атомної структури вперше вказав англійський фізик Ернест Резерфорд. 1925 року за дослідження цих частинок Ірен Кюрі здобула докторський ступінь.

Найвизначніші зі здійснених нею досліджень розпочалися кількома роками пізніше, після того, як 1926 року вона вийшла заміж за свого колегу, асистента Інституту радію Фредеріка Жоліо. 1930 року німецький фізик Вальтер Боте виявив, що деякі легкі елементи (серед них берилій і бор) випромінюють потужну радіацію при бомбардуванні їх альфа-частинками. Зацікавившись проблемами, які виникли в результаті цього відкриття, подружжя Жоліо-Кюрі (як вони себе називали) приготувало особливо потужне джерело полонію для отримання альфа-часток і застосувало сконструйовану Жоліо чутливу конденсаційну камеру, для того щоб фіксувати проникливу радіацію, яка виникала таким чином.

Вони виявили, що коли між берилієм чи бором і детектором вміщується пластинка речовини з високим вмістом водню, то спостерігається майже вдвічі вищий рівень радіації. Подружжя Жоліо-Кюрі пояснило виникнення цього ефекту тим, що прониклива радіація вибиває окремі атоми водню, надаючи їм величезну швидкість. Незважаючи на те що ні Ірен, ні Фредерік, не зрозуміли суті цього процесу, проведені ними ретельні вимірювання проклали шлях для відкриття 1932 року Джеймсом Чедвіком нейтрона — електрично нейтральної складової більшості атомних ядер.

Продовжуючи дослідження, подружжя Жоліо-Кюрі прийшло до свого найзначнішого відкриття. Бомбардуючи альфа-частинками бор і алюміній, вони вивчали вихід позитронів (позитивно заряджених частинок, які за всіма іншими властивостями нагадують електрони), вперше відкритих 1932 року американським фізиком Карлом Д. Андерсоном. Закривши отвір детектора тонким шаром алюмінієвої фольги, вони опромінили зразки алюмінію і бору альфа-частинками. На їх здивування, вихід позитронів продовжувався протягом кількох хвилин після того, як було усунено полонієве джерело альфа-часток. Пізніше Жоліо-Кюрі дійшли висновку, що частина атомів алюмінію та бору перетворилася на нові хімічні елементи. Більш того, ці нові елементи були радіоактивними: поглинаючи 2 протони і 2 нейтрони альфа-часток, алюміній перетворився на радіоактивний фосфор, а бор — на радіоактивний ізотоп азоту. Протягом короткого часу Жоліо-Кюрі отримали багато нових радіоактивних елементів.

1935 року спільно Ірен Жоліо-Кюрі та Фредеріку Жоліо було присуджено Нобелівську премію з хімії «за виконаний синтез нових радіоактивних елементів». У вступній промові від імені Шведської королівської академії наук К. В. Пальмаєр нагадав Жоліо-Кюрі про те, як 24 роки тому вона була присутня на подібній церемонії, коли Нобелівську премію з хімії отримувала її мати. «У співпраці з вашим чоловіком, — сказав Пальмаєр, — ви гідно продовжуєте цю блискучу традицію».

Через рік після отримання Нобелівської премії Жоліо-Кюрі стала повним професором Сорбонни, де читала лекції починаючи з 1932 року. Вона також зберегла за собою посаду в Інституті радію і продовжувала досліджувати радіоактивність. Наприкінці 1930-х років Жоліо-Кюрі, працюючи з ураном, зробила декілька важливих відкриттів і впритул підійшла до виявлення того, що під час бомбардування нейтронами відбувається поділ (розщеплення) ядра урану. Повторивши ті ж досліди, німецький фізик Отто Ган і його колеги Фріц Штрасман і Ліза Мейтнер 1938 року виявили вимушений поділ ядер урану.

Тим часом Жоліо-Кюрі почала все більшу увагу приділяти політичній діяльності і 1936 року протягом чотирьох місяців працювала помічником статс-секретаря у науково-дослідницьких справах в уряді Леона Блюма. Незважаючи на німецьку окупацію Франції 1940 року, Ірен та її чоловік залишилися в Парижі, де Жоліо брав участь в русі Опору. 1944 року у гестапо з'явилися підозри щодо його діяльності, і, коли він того ж року пішов у підпілля, Жоліо-Кюрі з двома дітьми втекла до Швейцарії, де вони залишалися до звільнення Франції.

1946 року Жоліо-Кюрі було призначено директором Інституту радію. Крім того, з 1946 по 1950 роки вона працювала в Комісаріаті з атомної енергії Франції. Завжди глибоко стурбована проблемами соціального і інтелектуального прогресу жінок, вона входила до складу Національного комітету Союзу французьких жінок і працювала у Всесвітній Раді Миру.

Роки праці з радіоактивними елементами завдали великої шкоди здоров'ю Ірен, і, як і її матір, вона захворіла на невиліковну тоді хворобу — лейкемію. Частково це могло бути спричинено випадковим опроміненням отриманим Ірен після вибуху полонієвої капсули на її лабораторному столі у 1946 році. Проте слід зазначити, що в 1940-ві роки на техніку безпеки ніхто не звертав особливої уваги, і досить часто радіоактивні матеріали брали просто руками. Можна сказати, що, як і на морі, «безпечне плавання» базується на тяжкому життєвому досвіді багатьох померлих моряків та вчених. До початку 1950-х років її здоров'я стало погіршуватися, ймовірно, внаслідок отриманої нею дози радіоактивності. Жоліо-Кюрі померла в Парижі 17 березня 1956 року від гострої лейкемії.

Висока худенька жінка, що прославилася своїм терпінням і рівним характером, Жоліо-Кюрі дуже любила плавати, ходити на лижах і здійснювати гірські прогулянки.

Вшанування пам'яті

Крім Нобелівської премії, Ірен Жоліо-Кюрі була удостоєна почесних ступенів багатьох університетів і була членом багатьох наукових товариств. 1940 року їй було вручено золоту медаль Барнарда за видатні наукові заслуги, присуджену Колумбійським університетом. Жоліо-Кюрі була кавалером ордена Почесного легіону Франції.

На її честь названо вулиці Одеси та Рівного (вул. Жоліо-Кюрі). Загалом на честь сім'ї Кюрі названо щонайменше чотири вулиці в Україні. Окрім Одеси та Рівного в Дніпропетровську є вулиця Марії Кюрі, а в Кривому Розі — вулиця Кюрі.

Бібліогріфія

  • Черрато Симона. Радіоактивність у родині: Невигадане життя Марії та Ірен Кюрі / Пер. з італ. — К.: «К.І.С.», 2006. — 104 с.: іл. — (Жінки в науці).
  • Marianne Chouchan, Irène Joliot-Curie ou La science au cœur, Le Livre de Poche Jeunesse, 1998, ISBN 2-01-321510-X


Інститут імені Марії Склодовської-Кюрі у Варшаві

Центр онкології — інститут імені Марії Склодовської-Кюрі у Варшаві — центр онкології, що був заснований як «Інститут Радію» з ініціативи Марії Склодовської-Кюрі (за сприяння президента Ігнація Мосцицького) 29 травня 1932 року.

Розташування

Головне приміщення інституту знаходиться у Варшаві на вулиці Рентгена, а клініка — на вулиці Вавельській.

Історія

Інститут був заснований 29 травня 1932 році за ініціативою та на прохання Марії Склодовської-Кюрі як Інститут радію на вулиці Вавельській.

У 1951 році на підставі розпорядження Ради Міністрів об'єдано Інститут Радію, що у Варшаві, Інститут онкології, що у Кракові (існує з 1947 року), та Національний інститут боротьби з раком, що у Глівіце, у Інститут онкології ім. Склодовської-Кюрі, який розмістився у Варшаві. Було створено філії у Кракові та Глівіце.

Завдяки зусиллям батька польської онкології професора Тадеуша Козаровського у варшавському районі Урсинуві втілено великі інвестиції, завдяки яким в 1984 році сюди було перенесено головне приміщення інституту. У тому ж році Інституту онкології, було дано нову назву: Центр онкології — інститут імені Марії Склодовської-Кюрі.

Центр є провідною установою з онкології в Польщі.

На одній зі стін інституту є напис пол. «Marii Skłodowskiej Curie, w hołdzie» («На честь Марії-Склодовської Кюрі»).

Джерела

  • Centrum Onkologii — Instytut im. Marii Skłodowskiej-Curie w Warszawie 1932—2002, red. E. Towpik, ISBN 83-88681-15-X

Виноски

  1. Українська Наукова Інтернет-Спільнота / Марія Склодовська-Кюрі у Львівській політехніці.
  2. 2,0 2,1 Rok 2011 – Rokiem Marii Skłodowskiej-Curie — Wiadomości24, 01.01.2011 (пол.)
  3. «curie — Britannica Online Encyclopedia» (англ.). — Britannica.com. 15 квітня 2006. Процитовано 27 березня 2011.
  4. Paul W. Frame «How the Curie Came to Be» (англ.) = «Як було відкрито Кюрій». Процитовано 30 квітня 2008.
  5. Марія Кюрі на банкнотах 500 франків та 20000 злотих. (англ.)
  6. У Польщі назвали найвидатнішу жінку усіх часів — NEWSru.ua, 08.03.2011
  7. Марія Склодовська-Кюрі у Львівській політехніці — Науково-технічна бібліотека Національного університету «Львівська політехніка».
  8. E. Rutherford Radioactive Substances and Their Radiations. — Лондон : Forgotten Books. — С. 20. — 699 с. — ISBN 1451001983, 9781451001983
  9. Игорь Иванов. «Разгадана загадка полония» (рос.) = «Розгадано загадку полонію». 12.07.07. ст. 1. Процитовано 2010-05-04. «Обчислення, проведені чеськими дослідниками дали відповідь на запитання, яке давно мучило фізиків: чому полоній надає перевагу кубічній кристалічній гратці?»
  10. Іонізатори повітря
  11. Антистатичний пензлик
  12. J. H. Dillon. Polonium Alloy for Spark Plug Electrodes. J. Appl. Phys. 11, 291 (1940).
  13. «Ядерний Центр Росії — Саров»
  14. Полоній-210 в тютюновому диму
  15. «РІА Новини: Тютюн містить радіоактивний полоній-210».(рос.)
  16. Polonium-210 as a poison
  17. 17,0 17,1 И. А. Леенсон. Полоний: что нового? — Химия и жизнь, №2, 2007. (рос.)
  18. Дмитрий Самин. Радиоактивность // 100 великих научных открытий. — Москва: «Вече 2000», 2002. (рос.)
  19. 19,0 19,1 19,2 Про радій на сайті Webelements (англ.)
  20. Audi, Bersillon, Blachot, Wapstra. The Nubase2003 evaluation of nuclear and decay properties, Nuc. Phys. A 729, pp. 3-128 (2003).
  21. «Nekrolog Ève Curie». — New York Times. Процитовано 8 лютого 2010.
  22. 22,0 22,1 22,2 «Biografia Ève Curie». — Answers.com. Процитовано 8 лютого 2010.
  23. «Nekrolog Ève Curie». — The Times. Процитовано 8 лютого 2010.
  24. «Nekrolog Henry'ego Labouisse'a». — New York Times. Процитовано 8 лютого 2010.